тів на п'ять або на шість завтовшки й обгородили його, щоб не зсувався, — це на те щоб там роскладати вогонь у холодну та вохку годину; з-за будки його не видко було. Потім ми зробили зайве весло, щоб було чим перемінити, як що наше поламається об підводне дерево, або об щось инше. Ми вткнули короткий загнутий дрючок і почепили на його старий лихтарь: нам неминуче треба було світити що-разу, як проз нас проходив парохід, а то він би на нас наскочив.
Другої ночі ми пливли годин сім або вісім за водою, пропливаючи більше, ніж чотирі милі що-години. Ми ловили рибу, базікали та иноді кидалися в воду скупатися, щоб розігнати сон. Як чудово було стиха сунутись величезною мовчазною рікою, лежачи на спині і дивлячися вгору на зірки, — ми береглись навіть говорити голосно, а вже сміятися, так зовсім не дозволено було, — хиба так, стиха пересміюватися. Година була чудова і нам нічого не трапилося ні цієї ночі, ні другої, ні-третьої.
Що-ночі ми пливли проз нові села та городи. Деякі з їх були далеко, на темних шпилях і скидалися на рій блискучих вогників. П'ятої ночі ми пропливли проз велике місто Сен-Луї — воно здалося нам цілим морем світу. У нас дома говорено, ніби то в Сен-Луї живе двадцять, чи тридцять
