тисяч людности, але я цьому не вірив аж поки побачив таку безліч світу, та ще в дві години ночі. Навкруги ні шелесне, всі спали.
Що-вечора годин у десять я прокрадався на берег, забігав у якесь невеличке село й купував на десять або на п'ятнадцять , центів борошна, свинини, або взагалі якоїсь иншої їжі; иноді я хапав курча, що не встигло ще сісти на сідало, і забірав його з собою. Батько, бувало, завсігди говорить: бери курча, як що трапиться, — як що тобі не здасться, то здасться комусь иншому, а добре діло ніколи не загине. Хоча правда, батько завсігди зоставляв курча за-для себе: я ще ні разу не бачив, щоб він дарував його кому иншому, — він це говорив так собі, щоб повеличатися.
Удосвіта я залазив на поле і брав то кавун, то диню, то гарбуз, то пшенички трохи — одно слово — що траплялося. Батько запевняв, що немає нічого поганого в тому, щоб позичати як що маєш надію потім вернути; ну, але удова Дуглас, так та запевняла, що це те саме злодійство, тільки з иншим назвищем, і що ні одна порядна людина цього не зробить. На Джімову думку потроху має рацію і удова, а потроху й батько; через те найкраще ми зробимо, як що постановимо деяких речей ніколи більше не позичати, — тоді вже могтимемо вільно позичати все инше.
