Вони встали з човна і пішли в каюту. Двері за їми зачинилися. В ту ж мить я опинився в човні, Джім кинувся за мною… Ножем я перерізав кодолу і ми попливли!
Ми не бралися за весла, не промовили ні слова, силкуючись навіть не дихати. Швидко посувалися ми серед мертвої тиші, пропливли бік, пропливли демено, — ще мить і ми опинилися сажень на п'ятдесят нижче за судно. Воно зникло в темряві, все до найменчої дрібнички, — ми обрятувалися!..
Пропливши сажень півтораста-двісті, — ми побачили лихтарь, що блиснув мов искорка в в дверях з каюти, — мабуть злочинці побачили, що човна немає і зрозуміли, що з ними трапилося лихо не краще за те, яке вони готували Тернерові!
Джім ударив дужче веслами і ми попливли шукати плита. Тепер уперше в мене заворушилося спочуття до цих людей, — перше було не до того! Адже як страшно, навіть душогубам, опинитися в такому становищу! Що, як би я сам був душогубом — я́к би мені це сподобалось? От я й кажу Джімові:
— Як тільки побачимо де-небудь вогник, то й пристанемо туди, вибравши таку місцину, де можна було б сховати човен. Я піду, вигадаю якусь казку і пошлю до їх чоловіка, щоб їх обрятував, — нехай їх витягнуть звідти.
