Ми, стурбовані, вискочили з гущавини, але виявилось, що це шумить колесо з парохода — якийсь парохід завертав за ріг. Ми вернулися назад до своєї розмови.
— Дак їх не самий Соломон, а багато є! — казав Джім.
— Але Соломон з їх найрозумніший. Це мені вдова казала.
— То що, що казала! А я не вважаю його за найрозумнішого. Бо коли ж він хотів розрубати дитину надвоє.
— Еге, — кажу, — мені росказувала про це вдова.
— От бачиш, зміркуй же сам! Ну, нехай цей пеньок буде однією жінкою, ти другою, я — Соломоном, а цей доллар папіряний — дитиною. Кожна з вас каже, що це її дитина. Що ж би робити? Довідатися в людей, чий це доллар, то б то дитина, та тому й оддати, чий він є, цілісінького. Ні, я не так роблю: роздираю папірець на дві половинки: одну тобі, а другу пенькові даю, — отак хотів зробити Соломон!… Ну, куди ж воно годиться — половинка папірця? За неї ж нічого не купиш! Так і половина дитини нікуди не годиться. Я шеляга не дав би, хоч би мені давали й милійон таких половинок!
— Ти, Джіме, — кажу йому, — дурницю плещеш. Ти не зрозумів, у чому тут сила.
— Одчепись ти з своєю силою! У чому ж тут сила? Коли б у чоловіка була одна або
