дві дитини, то він би їх не рубав на половинку — він знає ціну дітям! А то в Соломона милійон дітей був, — ну, йому й не жалко одного розрубати, мов качан капусти. Через те він і розсудив так нерозумно!
Я вже й не сперечався з Джімом, бо він такий упертий, що як уже що надума, то хоч що, а своє верзтиме. Почав йому росказувати про французських королів та про те, як французи давно вже одрубали одному королеві голову а син його в тюрмі вмер.
— Шкода бідолашного,сказав Джім.
— А инші кажуть, що він утік з тюрми сюди в Америку.
— А що ж він тут робить? Тут же, Геку, здається, нема королів.
— Та нема.
— Ну, то з чого ж він живе?
— А хиба я знаю? Може в поліцію пішов служити… а може тутешніх людей вчить по французькому говорити.
— А скажи, Геку, хиба французи говорять не так як ми з тобою?
— Ні, Джіме, ти не зрозумів би в їх ні слова, ні однісінького.
— Дивно! Через віщо ж це?
— Не знаю, але це так. Я трошки навчився з книжки по їхньому. Уяви собі, приходить до тебе чоловік і говорить: „Пуллі ви френзі?“ Ти що на це тоді сказав би, га?
