— Нічого не скажу, а візьму та й дам йому по потилиці… Звісно, як що він не білий. Ні за що я не дозволю негрові так мене лаяти…
— Ех ти, розум! Та це ж не лайка. Це значить: чи ти розмовляєш по французькому?
— Ну, так чому ж просто не спитати, по людському?
— Та це ж французи так говорять.
— Кумедія!… Я й слухати такого не хочу. Нісенітниця та й годі!
— Ах, який бо ти, Джіме! Ну, подумай: хиба кішка говорить по нашому?
— Ні, не говорить.
— Ну, а корова?
— І корова не говорить.
— А кішка говорить по коров'ячому, або корова по кошечому?
— Ні… А що?
— Натурально й зрозуміло, що обоє говорять неоднаково: кожне по своєму, — адже так?
— Авжеж!
— Хиба не натурально й те, що корова та кішка говорять инакше, ніж ми?
— Про це нема чого сперечатися: звісно!
— Добре! Через віщо ж ненатурально і незрозуміло, як що французи говорять инакше, ніж ми? А ну, скажи!
— Та хиба ж кішка людина, Геку?
— Ні!
— Ото ж то й ба! Значить — неможливо, щоб
