кущики. Я накинув кодолу на один із їх, що ріс саме над кручею, але там вода йшла дуже прудко, плит понесло вниз, та так швидко, що кущик вирвався з корінням, та тільки я його й бачив… Густий туман спускався все нижче. Я так уразився та перелякався що спочатку не міг сам ворухнутися, а тим часом плит зник з перед моїх очей: сажнів на сім-вісім уже не можна було нічого побачити. Схаменувшись, я вскочив у човен, кинувся до демена, схопився за весло, але не міг його зрушити з місця: я так поспішався, що забув, що воно прив'язане. Тоді я встав і почав силкуватися його од'язати, але так хвилювався, що руки в мене страшенно тремтіли, і я довго не міг нічого з веслом поробити.
Найсамперед я, звісно, кинувся доганяти плит; поки плив по-під мілиною, то все було добре, але вона була не довга, сажнів 25, не довша, і проминувши її, я знову опинився серед густого білого туману та й поплив світ за очі, не знаючи куди, немов я й не жива людина! Гребти не треба, думав я, найсамперед через те, що можу наскочити на берег, або на щось инше; от через віщо треба було сидіти тихо і пливти навмання, а згодьтеся сами, що страшенно важко сидіти, згорнувши руки в таку хвилину. Я гукнув і почав прислухатися. Аж чую — десь далеко, ледві чути як хтось одгукується, — це мене трохи підбадьори-
