ло. Я поплив у той бік, нашорошивши вуха, чи не почую ще чого. Знову хтось гукнув, але я помітив, що не туди пливу, а трохи правіше. Иншим разом мені здалося, що я їду лівіше, ніж треба; так я й крутився без ладу, ніяк не можучи втрапити туди, куди хотів.
Бажав би я, щоб дурний Джім догадався бити в сковороду, бити не перестаючи, але він цього не робив, а найголовніше мене збентежувало те, що крик було чути не скоро один після одного. Так я й блукав усе; коли це чую, аж гука вже позад мене. Добре ж я вскочив! Очевидно хтось инший гукав, а зовсім не Джім.
Я покинув весло. Коли це чую — знову гука, але вже в иншому місці, то ближче, то з иншого боку, а я все озиваюся. Аж відразу я помітив, що кричить знов поперед мене, і впевнився що вода несе човен носом униз, значить — усе як треба, звісно, коли це справді Джім гукав, а не хто инший. Голосу в тумані не можно було пізнати — всі згуки були якісь дивні, невиразні.
Ми все перегукувались; менше ніж за хвилину я вже наскочив на крутий берег, на якому, немов невиразні примари, стояли високі дерева; потім мене кинуло ліворуч на купу покручених гілок, що ревучи летіли за водою. За мить знову стало все тихо та біло навкруги. Я сидів, не ворушачись, і чув, як
