швидко б'ється в мене серце; мені здається, що я не дихнув ні разу за той час, поки воно простукало принаймні разів сто.
Не було чого робити — я зрозумів, у чому тут сила. Цей крутий берег — острів, а Джім потрапив на другий бік; це зовсім не мілина, круг якої можно обпливти за десять хвилин — ні, на йому ріс великий ліс, немов на справжньому острові; завширшки він мав з півмилі, а вдовш миль п'ять або шість.
Я сидів тихо, витягши з води весла, з четверть години — так принаймні мені здалося. Я плив униз, пропливаючи миль чотирі або п'ять за годину, — але цього зовсім не помітно. Ви лежите собі, як мертвий, на воді і як що проз вас швидко пролетить гілка, вам і на думку не спаде, що ви сами швидко пливете — ви подумаєте: ох, як ця гілка швидко лине! Як що ви не вірите, як страшенно тяжко та похмуро стає на думці серед такого туману, то спробуйте сами колись — і побачите!
Ще з пів години я иноді гукав; нарешті відповідь стало чути все далі. Я силкувався розібрати звідки вона, але не міг. Тут я зрозумів, що плутаюсь серед купи мілин, вони невиразно стирчали по обидва боки, а ті, яких я не міг побачити, я все таки почував, бо чув, як вода хлюпочеться біля старого сухого хмизу та біля лози, що позвисали з бе-
