вався при зоряному світі. Коли це відразу я побачив перед себе темну пляму. Кидаюся туди, але на жаль це тільки пара дубків, з'язаних докупи. Побачив другу пляму і кинувся до неї — цього разу я не помилився: це був плит.
Джім сидів, схиливши голову між коліна, і міцно спав — права рука в його висіла над веслом. Другого весла не було, його зірвало, а плит був увесь укритий листям, гілками та грязею. Видко, добре поскубло бідолаху!
Я пристав, ліг на плиту під носом у Джіма, потім почав умисне позіхати та потягатися, чіпляючи його кулаками.
— Гей, Джіме, хиба я заснув? Через віщо ж ти мене не збудив?
— Боже милосердний, та це ти, Геку! Не вмер, не втоп?.. Та невже ж ми знову вкупі? Це так чудово, що аж віри не йметься, голубчику, їй-богу не йметься! Ну, дай же я подивлюсь на тебе, дитинко! Ні, живий живісінький! Хвала Богові!
— Та чого це ти, Джіме? Чи ти п'яний?
— П'яний? Де ж я міг упитися?
— Ну, так чого ж ти таку нісенітницю верзеш?
— Яку нісенітницю?
— Говориш щось таке, ніби я вернувся, так наче я й справді їздив кудись.
— Слухай, Геку, Геку Фінне, глянь мені в вічі! Та хиба ж ти ввесь час був тут?
