— Бог з тобою, я й не думав нікуди ходити! Куди б же я міг піти?
— Ну, парубче, тут щось не теє… Я це, чи не я? Де я? От що мені хотілось би знати!
— Думаю, що ти тут. Ми обидва тут, на плиту, — здається, це досить просто. Який же ти старий нерозумний дурень, Джіме!
— Хиба? Справді? Виясни ти мені, Бога ради: ти не їздив човном, щоб прив'язати плит до мілини?
— Ні, і не думав навіть. До якої мілини? Нічого не розумію.
— Як не розумієш? Та ж кодола одірвалася і плит понесло вниз, а ти зостався з човном ззаду серед туману.
— Якого туману?
— Звісно, серед того туману, що був тут усю ніч. Хиба я не відгукувався, аж поки ми обидва так зблукалися поміж острівцями, що не знали й де ми. А хиба я не наскочив на цілу купу мілин та мало не потоп, так мене кидало? Ну, що скажеш, парубче, хиба це не так? А ну. відповідай!
— Щось мудре ти говориш, Джіме! Не бачив я ні туману, ні острівців, ні небезпешности, одно слово — нічого такого. Я просидів тут усю ніч, базікав з тобою, аж поки ти заснув перед десятьма хвилинами. Здається й я зробив те саме. Ти не міг устигнути напи-
