тись; потім засвербіло вухо, потім спина, поміж лопатками. Ну, от, здається, умру зараз, як що не почухаюсь! Це часто так буває, я вже не раз помітив, що коли ви де-небудь у гостях, або на похороні, або силкуєтесь заснути, та ніяк не можете: у вас, неначе умисне, починає свербіти все тіло. Трохи згодом Джім і говорить:
— Е, та хто ж ви такі, чого вам треба? Їй-богу ж я чув, як щось шамотіло. Ну, постривайте ж, я знаю, що̀ зроблю! Сяду тут і буду прислухатись, поки знову щось почую.
Він сів долі поміж мною та Томом, прихилився до дерева і простяг ноги так, що одна трохи-трохи не торкалась до моєї. У мене нестерпуче засвербів ніс, аж сльози стали в очах, та я все терпів, не ворушився! Коли це відразу засвербіло в середині в носі, потім під носом — просто не було мочі стерпіти! І так було хвилин шість-сім а може ще й довше, — у мене свербіло в одинадцятьох місцях одразу! Терпіти довше неможливо було, та я все таки стиснув зуби і держався. Коли це Джім почав сопти і скоро ми почули, як він захріп, — тоді у нас трохи полекшало на серці.
Том подав мені гасло, злехка свиснувши, і ми полізли далі. Одійшовши вже на кільки ступнів, Том прошепотів, що не погано було б прив'язати Джіма до дерева, так собі, щоб
