— Ах, будьте ласкаві, — сказав я, — через те, що там батько, і ви може поможете мені дотягти плит он до того вогника, що блищить. Він хворий і мама хвора, і Мері Ганна теж.
— Ах ти чорті Нам ніколи, хлопче! Ну, а про те поїдемо. Бери весло.
Вони взялись до весел. Ударивши веслом разів зо два чи зо три, я сказав:
— Як же батько вам дякуватиме, панове! Всі силкуються швидче втекти, тільки я попрошу потягти наш плит, а сам я не можу цього зробити.
— От поганство! Скажи ж, хлопче, що твоєму батькові?
— Що йому… а… та так, нічого, дурниця…
Вони облишили гребти. Плит був уже недалеко.
— Хлопче, ти брешеш! — сказав один з них. — Кажи правду, що твоєму батькові? Відповідай, а то погано буде.
— Скажу, добродію, скажу по правді! Тільки ви нас не кидайте, будьте ласкаві! Знаєте що, джентльмени — я вам передам кодолу. Як що ви будете тягти її спереду, то вам нема потреби близько підпливати до плита. Будьте ласкаві тільки, не зрекайтеся!
— Греби назад, Джоне, греби назад! — скрикнув другий. — Вони повернули. — Далі від нас, хлопче, далі. Іди к бісу! Ще вітром до нас занесе! У твого батька запевне віспа, і ти це
