хвилину, я тебе почастую так, що будеш мене пам'ятати!…
Я поплив до плита, і Джім був страшно розчарований. Але я заспокоїв його, що це нічого. Мабуть друге місто буде запевне Каїр.
Удосвіта ми пропливли проз друге місто. Я знову хотів пливти довідуватися. Але навкруги були шпилі і довідуватися не варт було: Джім сказав, що навколо Каїра місцьовість рівна. Я про це забув. Ми росташувалися на день на острівці, недалеко від лівого берега. Я починав догадуватися, що тут щось не так. Джім теж.
— Може ми пропливли проз Каїр у ту ніч, як був туман, — сказав я.
— Годі про це говорити, Геку! Не щастить нам, бідним неграм. Я був певен, що линовище з грімучої змії нам не минеться.
— Хотів би я ніколи не бачити цього клятого линовища, Джіме!
— Не ти в цьому винен, Геку. Адже ти не знав. Годі про це журитися!
Як розвиднилося, ми побачили перед себе чисті ясні води Огайо — помилитися було неможливо.
От тобі й Каїр! Усе загинуло!
Довго ми говорили про це проміж себе. Пливти до берега не варт. Ми однако не могли б піднятися з плитом проти води. Зоставалося одно — ждати поки смеркне, потім
