пливти назад човном, а там — що буде, те й буде! Увесь день ми проспали в кущах бавовняника, щоб відпочити та набратися сили до праці. Але вернувшися на смерканні до плита, дивимось — аж човна нема!
Кільки хвилин ми не говорили ні слова, — не було про що й говорити. Ми обидва добре знали, що це все виробляє кляте зміяче линовище. Яка ж користь говорити про це! Тільки даремно нарікати на себе та накликати ще гірше лихо, — вже краще мовчати.
Потім ми стали одначе радитися, що тепер робити. Иншого способу не зоставалося, тільки пливти далі плитом, аж поки нам пощастить купити човник і ним вернутися назад. Позичити ж якийсь човен, як це робить батько, ми не зважувалися — ще будуть гнатися!
І ось, як смеркло, ми попливли нашим плитом далі вниз.
Як що й тепер іще хто не вірить, який нерозум займати зміяче линовище, — після всього того, що з нами трапилося через його, то нехай прочитає, що було з нами далі.
Звичайно човен можно купити біля плитів, що стоять по-під берегом. Але ми не зустрівали ніяких плитів і пропливли так годин зо три. Ніч була хмарна, все повите було імлою, гірше й бути не може. Ви не бачите добре берегів і не можете зміряти простору. Час був пізній, навколо тиша; коли це бачи-
