мо — пливе парохід угору. Ми засвітили лихтарь, маючи надію, що з пароходу хто побачить. Пливучи проти води, пароходи звичайно проходять зовсім близько проз нас. Вони проходять звичайно біля пісковатих мілин і шукають, де легше підниматися по-під берегом. Але в такі ночі, як ця, вони йдуть просто серединою річки, там, де найбільша течія.
Ми чули, як шуміли колеса, але не могли побачити пароходу, аж поки він опинився зовсім близенько. Він плив просто на нас. Частенько стирники роблять це вмисне, ніби пробуючи, як близько можуть вони пропливти, не зачепивши плита. Иноді колесо так і одріже шматок. Тоді лоцман висуне голову й засміється, думаючи собі, що це дуже гарно. Парохід так і сунув просто на нас, і ми були певні, що він хоче нас злегенька зачепити і пройти близько проз нас. Але він очевидно й не думав звертати на бік. Парохід був великий, ішов він швидко і скидався на чорну хмару, вкриту жучками-світунами. Коли це відразу він виплив увесь — величезний, страшний, з довгим рядом широко відчинених печей, що блищали немов вогняні клинці. Його велетенський ніс та облавки нависли просто над нашими головами. Задзвонили дзвоники, хтось скрикнув, щоб спинено машину. Потім чуть було, як хтось лаявся, кляв, пара свистіла… Джім упав по один бік, а я по дру-
