— Братця, готуйтеся! Гей, хто там?
— Це я.
— Та хто — ти?
— Джордж Джексон, добродію.
— Що ж тобі треба?
— Нічого не треба, добродію. Я хотів пройти проз вашу хату, але собаки не пускають.
— Та чого ж ти тягаєшся тут у такий час?
— Я не тягаюся, добродію. Я упав у воду з пароходу.
— О! невже? Гей, дайте хто-небудь світла! Та як же тебе звуть?
— Джордж Джексон, добродію. Я ще хлопчик.
— Ну, що ж, коли ти говориш правду, то тобі нема чого боятися, тут тебе ніхто не скривдить. Тільки не силкуйся втекти, не ворушися! Збудіть Боба, Тома та давайте рушниці! Джордже Джексоне, єсть іще хто-небудь з тобою?
— Ні, добродію, нікого.
Я чув, як у хаті почали ворушитися, засвітили світло, але чоловік крикнув:
— Забери свічку, стара дурна Бетсі! Чи єсть у тебе розум у голові? Постав свічку за двері додолу. Бобе, Томе, чи готові ви нарешті? Станьте на місця!
— Готово!
— Ну, Джордже Джексоне, чи знаєш ти Шефердсонів?
