вся сем'я жили на маненькому хуторі в далекому кінці Арканзасу; як моя сестра Мері-Ганна втекла і пішла заміж, — так ми про неї більше й не чули; як Біль кинувся її доганяти й теж десь зник; як Том та Морд умерли, — тоді нікого не зосталось, опріче мене та батька, та й той ледві живий був з горя. І ось як він умер, я забрав усе, що зосталося, бо ферма була не наша власна, і поплив пароходом угору по річці, але впав у воду. Таким способом я й потрапив сюди. Старий сказав, що я можу тут жити, як дома, поки мені схочеться. Тим часом почало розвиднятися, всі пішли спати. А як я прокинувся вранці, то зовсім забув, як мене звуть. З годину я пролежав, усе силкуючися згадати. Бек прокинувся, я його й питаю;
— А ти письменний, Беку?
— Авжеж!
— Давай об заклад, що не напишеш мого ймення!
— А от же напишу…
— Чудово! А ну, спробуй!
— Дж-о-р-дж Джексон.
— Чудово! Зумів таки. А я думав, що напевне не зумієш. Досить таки мудре ім'я, не кожен напише, не навчившися.
Я намотав це собі на вус. Ще чого доброго хто-небудь знов спитає моє ім'я, то неодмінно треба було на всякий випадок при-
