готуватися, щоб одказати відразу, так ніби я звик до його.
Прегарна це була сем'я; та й будинок такий гарний, — у всьому краї не бачив я будинку такого затишного і такого поважного. На вхідних дверях не було ні залізної клямки, ні дерев'яної з ремінцем, а гарна мідяна ручка ґудзиком, її треба було повертати, — цілком так, як у городських будинках. У спільній залі не було ні одного ліжка, навіть тіні ліжка, а в городі дуже часто в вітальнях стоять ліжка. Там був дуже гарний великій камін, виложений зверху цеглою, а цегла була дуже чиста — її обливано водою і терто чисто-начисто другою цеглиною, а иноді примазувано зверху червоною вохрою. Тут лежали й великі мідяні кліщі, такі, що ними можно було потягти й добру колоду. На каміні стояв чудовий годиник, зверху на йому був намальований город, а посередині була маленька місцинка для сонця і видко було, як іззаду хитається маховик.
Цікаво було слухати, як цей годинник цокає. А иноді приходив якийсь мандрівний крамарь, чистив годинник і лагодив його, як треба. Тоді він починав дзвонити разів сто двадцять уряд, не спиняючись. Господарі не продали б його ні за які гроші.
По обидва боки годинника сиділо два заморських попуги, зроблені з чогось підхожого
