Будинок був на дві половини; посередині було велике піддашшя на помості. Иноді вдень, як було душно туди виносили стіл, — гарне, холодкувате місце! Кращого будинку й уявити собі не можно. А обід який смашний!.. Гарне було життя!
Як бачите, полковник Гренджерфорд був справжній джентльмен, джентльмен з голови й до п'ят. І вся його сем'я була така. Він походив з панського роду, а це, кажуть, так саме важно за-для людини, як порода за-для коня — мені говорила вдова Дуглас, а про неї вже ніхто не скаже, що вона не найбільша аристократка в нас у городі. Батько теж уважав, що дуже важно походити з панського роду, хоча в його самого було стільки ж аристократизму, як у якого карася. Полковник був дуже високий на зріст і худий, обличча в його було смагляво-бліде, не було на йому й трішечки нічого рожевого. Щоранку він акуратно голив свої бліді щоки; губи в його були тонкі-тонкі, ніздрі теж; ніс орлиний, а до цього ще брови нависали, а чорні очі глибоко позападали. Лоб у його був високий, волосся чорне, пряме та довге, спадало аж на плечі, а рукі тонкі, ніжні; щодня він брав білу сорочку та літню одежу,
