що аж блищала, така була чиста. У неділю він одягав синій фрак із мідяними ґудзиками. У його була палиця з червоного дерева із срібною головкою. Лехковажности та веселости в його не було ні трохи і він ніколи не говорив голосно. Але він мав добру душу, — про це кожен міг одразу догадатися. Кожен, побачивши його, сказав би, що такому чоловікові можно вірити. Иноді він усміхався, — це була така добра усмішка! Але як він випростувався, немов палиця, і з під навислих брів блискала блискавка гніву, то кожен ладен був піти крізь землю. Йому ніколи не доводилося робити комусь увагу за недобре поводіння, — при йому всі поводилися пристойно. До того ж усі любили, як він був серед їх: він був немов ясне сонечко, або гарна година. Але як він гнівався і ставав немов чорна хмара, усе ставало темне навкруги. Та одного грізного погляду було досить: усі знали, що принаймні тиждень після цього ніхто нічого поганого не зробить.
Уранці, як він та стара пані приходили вниз, уся сем'я зараз же схоплювалася з місць, щоб поздоровкатися з ними, й не сідала, аж поки посідають старі. Потім Том та Боб підходили до шахви, де стояли графини, наливали в чарку гіркої настоянки й підносили старому. Він ждав, поки Боб та Том поналивають собі чарки, тоді ті кланялися, гово-
