зірки, а внизу прослалася річка, широка, тиха, велична. Ми зійшли вниз і знайшли Джо Гарпера, Бена Роджерса та ще двох хлопчаків, що сховались на ніч у старий хлів. Ми забрали чийсь човник, що стояв прив'язаний край берега, пропливли річкою верстви зо три з половиною та й пристали до крутої берегової скелі.
Залізши в кущі, аж у гущавину, Том заставив усіх заприсягтися, що вірно будуть додержувати таємниці, а потім показав нам у самій гущавині попідземний хід. Ми засвітили свічки й полізли в яму. Пролізши сажень з вісімдесят, ми побачили, що вузенький хід почав усе ширшати, аж поки дійшов до печері. Том минув кілька хідників і відразу зник під стіною; так глянувши, то й не подумав би ніхто, щоб під нею була яка дірка. Ми полізли за ним і опинилися в вохкій, холодній печерці; а стіни там скрізь позацвітали.
— Тут ми заснуємо нашу розбійницьку ватагу, — сказав Том, — і назвемо її Томовою ватагою. Кожен, хто хоче до неї пристати, мусить заприсягтися й підписати своє ім'я кров'ю.
Звісно, всі згодилися пристати. Том витяг із кишені аркуш паперу, написав присягу і прочитав її нам. Кожен хлопець присягався, що не зрадить своїй ватазі й не росказу-
