— От питання! звідки ж я знаю? Це так давно було!..
— Так ніхто й не знає?
— Ні, де ж: батько знає та инші старі люде; але й вони не пам'ятають, з чого вперше все почалося.
— Багатьох же вбито, Беку?
— Еге, не мало було похорон. Тільки не завсігди ж кінчається смертю. Он у батька сидить кілька куль у тілі, та йому все нічого… Боба злехка подряпано індійським ножем та й Томові теж досталося розів зо два!..
— А цього року вбито кого-небудь, Беку?
— Еге, одного з нашого боку та одного з їхнього. Перед трьома місяцями мій брат у перших Бед, хлопець чотирнадцятьох років, їхав верхи лісом на тому березі, а зброї в його не було, — треба ж таку дурницю зробити! І от у глухому місці чує він, що з заду тупотить кінь. Озирається і бачить, що старий, Бальді Шефердсон цілить на його з рушниці, а біле волосся в його так і має по вітру! Замість щоб кинутися набік у кущі, Бед уявив собі, що той його не дожене, та й кинувся тікати шляхом. Так вони бігли кіньми один за одним миль із п'ять, або й більше, і старий усе наздоганяв його. Нарешті Бед побачив, що нема чого силкуватися — все одно не втечеш, — повернувся до його обличчам, — це знаєш на те, щоб рани були не
