ззаду, — старий під'їхав до його ближче і застрелив його. Тільки не довго він радів із своєї перемоги: не минуло й тиждня, а вже наші його самого вбили.
— Мені здається, що цей старий був просто гидкий страхополох, Беку.
— Зовсім не страхополох… навіть ні трішечки! Поміж Шефердсонами немає страхополохів — ні одного! Та й поміж Гренджерфордами теж. Знаєш, цей самий старий одного разу бився пів години сам з трьома Гренджерфордами і переміг. Усі були верхи; він ізліз з коня, сховався за невеликою купою дров і держав коня поперед себе, щоб захистити себе від куль. А Гренджерфорди зосталися на конях, крутилися навкруг старого і стріляли на його, а він стріляв на їх. Він вернувся з конем додому, добре пом'ятий та поскублений, а Гренджерфордів довелося тягти додому, — один був мертвий, а другий умер другого дня. Ні, добродію, поміж Шефердсонами не було страхополохів, вони не з таких.
Другої неділі ми всі поїхали верхи до церкви, що була миль за три від нас. Мужчини взяли з собою рушниці й увесь час держали їх поміж ногами, або ставили під стіну теж під рукою. Шефердсони робили так саме. Проповідь була страшенно довга. Пастор усе говорив про братерську любов та про инші такі штуки… Але всім проповідь дуже сподо-
