Верхівні покрутилися ще трошки й поїхали геть. Ледве тільки вони зникли, я гукнув Бека. Спершу він не міг догадатися, звідки чути мій голос. Він був страшенно здивований. Він звелів мені пильно вартувати і сповістити його, як вороги знову з'являться. Він знав, що вони неодмінно думають зробити якусь каверзу, не инакше, і ждати не довго доведеться. Я дуже бажав би злізти з свого дерева, але не смів. Бек почав плакати та тужити. Він мав одначе, надію, що вони з братом у перших Джо (так звали другого хлопця) ще оддячуть за сьогодняшній день. Адже його батька та обох братів убито! У ворога теж убито двох або трьох. Шефердсони застрелили його рідних, сховавшися в засідку. Бек говорив, що його батькові та братам треба було підождати, поки з'являться инші родичі, — а то Шефердсонів було вже занадто багато. Я спитався, що сталося з молодим Гарнеєм та з панною Софією. Він одповів, що вони вже на тому березі, і тепер за-для їх уже немає небезпешности. Я дуже зрадів; але Бек сердився і жалкував, що йому не пощастило вбити молодого Гарнея у той день, як він стріляв на його в лісі, — тоді нічого б цього не було.
Коли це — бух, бух, бух! стріляють з чотирьох рушниць одразу. Вороги прокралися лісом і пішки підійшли ззаду. Хлопці кину-
