личча, — він завсігди був такий добрий до мене! Тим часом цілком смеркло. Я так і не вертався додому, а пішов через ліс до болота. Джіма не було на острівці; я став поспішаючись прокрадатися поміж вербами до затоки і тремтів з нетерплячки зскочити на плит і втекти з цього страшного краю, але плит зник! Боже, як я перелякався! З хвилину я не мав сили дихнути. Потім як крикну з усієї сили… Чийсь голос обізвався недалеко за кілька ступнів.
— Боже мій! Невже це ти — серденько? Тихше, не кричи! — То був Джімів голос і як солодко дзвенів він за-для мене в ту хвилину! Я пробіг іще трохи берегом і опинився на плиту. Джім підхопив мене в свої обійми й поцілував, не можучи стямитися з радощів,
— Господь з тобою, дитинко, а я вже зовсім думав, що ти вмер! Джек прибігав сюди і сказав, що, здається, й тебе застрелено, бо ти більше не вертався додому. Саме тепер я збірався одвести плит аж до початку затоки, щоб бути напоготові попливти зараз же, як тільки Джек прийде знову й скаже мені напевне, що тебе нема на світі. Який же я радий, що бачу тебе живісінького та цілісінького, серце моє!
— Ну, то все гаразд, — сказав я. — Тепер вони мене не знайдуть: подумають, що мене теж убито, а труп мій поплив за водою. Не
