закривали ними плит, потім закидали вудки, а сами стрибали в воду й купалися, щоб стати свіжішими та бадьорішими. Потім, сівши на пісковатому узбережжі, де води по коліна дивилися, як світає. Навкруги тиша, ні згуку, — немов усе померло; хиба де-не-де крюкають жаби. Як що дивитися на воду, то спершу видко тільки якусь темну смугу, — це ліси на другому березі. Нічого більше не розбереш. Потім з'являється на небі білувата пляма; потроху вона роспливається, росте; річка теж яснішає, з чорної стає сіра; в далині видко, як ворушаться темні цятки, — це торгові барки, баркаси та инші суда, або довгі чорні смужки, — це плити. Иноді чути звідти невиразний гомін, або як шкрябає мітла, — адже серед такої тиші згуки чути здалека. Туман клубочеться над водою, схід червоніє і кидає рожевий відблиск на річку; ген там у долині, на другому березі, край узлісся видко рублену хатину, — мабуть дров'яний склад… А ось знімається і вранішній вітрець, такий свіжий, похолодний, і тихо обвіває нас; такий запашний вітерець: од його пахне лісом та квітками. Нарешті настає день, усе всміхається, ясно освічене сонцем, пташки попрокидалися й зняли гомін…
В такий час ніхто не помітить маненького димку; і от ми знімали рибу з гачків та й починали готувати гаряче снідання Попоївши,
