— Як то так? Хиба в його немає батька? — відповів Том.
— Та воно правда, що єсть, та тільки його тепер не знайдеш. Перше він, бувало, тут частенько валявся п'яний у свинячому хліві, та щось його вже давненько не видко, мабуть з рік.
Довго вони про це говорили й навіть хотіли були спершу мене не приймати: кожен, мов, хлопець мусить мати сем'ю, або якихсь родичів, щоб їх можна було вбити, як потреба, а то це вже буде не по правді що до инших. Ніхто не міг додуматись, як запобігти лихові — всі притихли. Я мало не плакав з горя, коли це відразу в мене майнула щаслива думка: я подав їм замісто родички панну Ватсон, — ось кого вони можуть убити, як що я зроблю щось недобре.
— Авжеж можно! Тепер усе гаразд, — загукали розбійники. — Гек теж може пристати!
Потім кожен проколов собі пальця, щоб видавити крапельку крови на підпис; я теж написав свій знак на папері.
— Ну, — почав Бен Роджерс, — що ж власне робитиме ватага?
— Нічого, тільки грабуватиме та вбиватиме, — відказав Том.
— Добре, але кого ж ми грабуватимем? Хати́, чи що, чи може скотину красти, або…
— Дурниці ти говориш! Скотину красти —
