спи. А ну, давай руку, герцогу, будемо приятелями.
Герцог простяг руку, а ми з Джімом щиро раділи, дивлючися, що вони помирилися. Тепер уже нікому не було ніяково; хвала Богові, що так усе сталося, а то що було б, як би на плиту постала ворожнеча! На плиту найголовніше — щоб усі були друзями, почували себе задоволеними та щоб ніхто не почував себе ображеним.
Звісно, я скоро догадався, що ці брехуни — зовсім не герцоги й не королі, а просто шарлатани та шахраї, яким не пощастило. Але я не сказав ні слова, сховав свої думки; це найкраще: хоч не буде ні сварок, ні клопоту. Як що їм хочеться, щоб ми величали їх королями та герцогами — хай! я не буду сперечатися, аби не було сварки в сем'ї. Та й Джімові не варт про це говорити — я так і не сказав. Як що я й не навчився нічого доброго від батька, то хоч одного навчився: з такими людьми найкраще давати їм волю, хай роблять, як знають: все одно не буде ніякого добра з того, що сперечатимешся з ними.
Нові знайомі все нас допитувалися: їм неодмінно хотілось довідатися, через віщо це ми ховаємо плит удень, замість пливти далі, та чи не втікає часом Джім?
