не пливемо вдень — уночі нас принаймні ніхто не турбує.
— Стривайте, — сказав герцог, — дайте мені знайти способа, щоб можна було пливти і вдень, як що треба буде: я обміркую це помалу і може вигадаю щось. Тільки на сьогодні ми це облишимо, — звісно, ми не повинні пливти завидна проз отой парохід — звідти нам нема чого добра ждати.
Над вечір почало хмаритися немов на дощ; на обрії все блискала блискавка; зашуміло листя, — видко було, що надходить негода. Герцог та король пішли до нашої халабуди, спробувати, чи добрі постелі. Моя постіль була з соломи і краща за Джімову, бо ту зроблено було з полови; в цій полові завсігди трапляються колоски, а вони боляче муляють тіло, і ледве ворухнешся, шелестять, немов сухе листя, та не дають спати. Ну, так ото герцог і сказав, що візьме мою постіль, але король цього не дозволив.
— Невже, — говорить він, ти не розумієш, що мені з моїм рангом не личить спати на постелі з полови? Ні, ваша ясновельможність, чи не бажаєте взяти її собі!
Ми з Джімом навсправжки перелякалися — а що, як вони почнуть знову сваритися?… але зате як же ми зраділи, як герцог сказав:
— Це вже така моя доля: завсігди мене пригнічують!… Зла доля зломила мій колись
