гордий дух. Поступаюся, скоряюся, — так уже мені судилося… Я самотний на цьому світі. Ну, дарма — страждатиму, все стерплю!
Тільки зовсім смеркло, ми попливли. Король звелів, щоб ми пливли посеред річки і ні в якому разі не світили, аж поки опинимося далеко від города. От скоро з'явилася купа вогнів на березі, ми проскочили проз їх щасливо й тільки опинившися на три четверта милі нижче, засвітили наш гасловий лихтарь. Годин у десять пішов великий дощ, знялася гроза. Король звелів стояти на вахті, аж поки стане гарна година, а вони з герцогом забилися в халабуду та й полягали спати. Мені припадала черга стояти на вахті до півночі, але я в усякому разі не сховався б під дах, — не що дня доводиться бачити таку бурю, справжній страшний суд! Господи, як страшенно вив та стогнав вітер! Мало не що-хвилини спалахкувала ясна блискавка, освічуючи річку на пів милі навкруги. Крізь прозору завісу з дощу можно було побачити острови, а дерева так і тріщали, як налітав вітер. Коли це відразу, як загуркотить грім: гурр! торох! торох! торох!… Так і роскотиться по небу, аж поки зникне в далечині, а потім зараз же блисне друга блискавка та й починається знову стріляння з гармат. Хвилі иноді мало не зносили мене з плита, але мене це мало турбувало: я був роздягнений. Про дерева, що стир-
