друкарі, і столяри — всі пішли на віче, покинувши одімкнені двері. Це був брудний закуток, завалений мотлохом, вимазаний чорнилом, із стінами, обліпленими всякими оповістками, на яких намальовано було коней та негрів-утікачів. Гергог скинув із себе сертука та й узявся до своєї роботи, а ми з королем пішли на віче.
Дійшли туди за пів години, умиваючися потом, — день був страшенно душний. Там зібралося принаймні з тисячу людей звідусіль, за двадцять миль навкруги. Увесь ліс повен був хурами, кіньми, що їли з коритець, одганяючи хвостами мух, де-не-де понапинато було на дрючках намети, криті гілками, — там продавано лимонад, пряники, кавуни, що лежали купами, зелену пшеничку та инші гостинці.
Під такими самими наметами, тільки більшими, стовпища людей слухали промовника. Ослони зроблено було з грубих дощок, попровірчувано в дошках дірки, а в їх позаправлювано палки, замісць ніжок. Спинок не було. Промовники стояли на високих кафедрах у кінці намету. На жінках були великі чепці, що боронили їх од сонця; дехто був у вовняних домотканих сорочках, і тільки небагато молодіжі вбрано було в перкаль. Багато парубків були зовсім босі, а дітвора бігала в самих сорочечках. Бабусі плели панчохи, а молодіж залицялася нишком.
