аж тридцять років на Індійському океяні, що минулої весни його товариства дуже поменшало після гарячого бою, а тепер він вернувся додому набрати нових товаришів; але, хвала Богові, минулої ночі в його все пограбовано і самого вигнано з пароходу без копійки. Та він дуже радий, нічого кращого й не могло з ним статися: тепер він зробився зовсім иншою людиною і щасливою вперше зроду. Убогий, пограбований з усіх боків, він почне все спочатку: вернеться до Індійського океяну і присвятить решту днів своїх на те, щоб навертати морських розбійників на стежку правди й доброго життя. Краще за його ніхто не зуміє цього зробити, бо він знайомий з усіма розбійниками на океяні; хоч багато часу треба буде йому на те, щоб достатися туди без копійки, але він усе ж таки достанеться, що̀ б там ні було, і що-разу, як пощастить йому навернути розбійника на правдиву стежку, він скаже йому: „Не дякуй мені і не хвали мене! Це все зробили ті добрі люде, на Поквільському мітінгові, брати по Христу і доброчинці, та ще оцей добрий промовник, найкращий друг кожному морському розбійникові“. Потім він ударився в сльози, а за ним і всі присутні. Хтось скрикнув:
— Скиньмося за-для його, скиньмося!
Душ із шість слухачів посхоплювалися з місць гукаючи:
— Нехай він обійде всіх із шапкою!
Усі згодилися і промовник теж.
