старого бляшаного посуду. Паркани зроблено було з усяких дощок, де-не-де збитих гвіздками; у деяких місцях ці мізерні тинки похились набік, а хвіртки нічим не замикались. Деякі паркани колись були побілені, але вже дуже давно, мабуть за Колумбових часів, як висловився герцог. По садках ходили свині, а люде щиро виганяли їх геть.
Усі крамниці були на одній вулиці. Перед кожною напнуто було білу ятку і люде прив'язували коней до її стовпів. Під наметами стояли порожні ящики з краму, на їх цілий день стовбчили роззяви, копирсаючи з нічого робити дерево своїми складаними ножами; вони без перестанку жували табак, позіхали, потягалися — це була ціла купа волоцюг та голодранців. Мало не на всіх були жовті солом'яні брилі з широкими крисами, що скидалися на парасолі; ні сертуків, ні жилетів вони не носили; називали вони один одного Білем, Беком, Ганком, або Джо та Анді; говорили ліниво, неначе нехотя, але зате вживали безліч лайок. Стоїть який-небудь роззява, зіпершися на стовп із ятки, заклав руки в кишені в штанях і виймає їх хиба на те, щоб почухатися або попросити пучку тютюну. Тільки й чути такі розмови.
— Дай пожувати тютюнцю, Ганку.
— Не можу, у самого тільки одна пучка зосталася, — попроси в Білля.
