Може Білль і дасть йому, а може й збреше, — скаже, що вже не має тютюну. Деякі з цих волоцюг ніколи не мають ні шеляга, навіть ні одної пучки тютюну власного. Вони так увесь час і позичають тютюн у инших: „Дай, каже, тютюнцю пожувати, Джеку, я тільки що віддав свою останню пучку Бенові“. Це мало не завсігди брехня і нікого нею не одуриш, — хиба когось чужого, але Джек не чужий, він неодмінно відповість:
— Це ти б то справді дав Бенові? Після Миколи та й ніколи! Оддай краще мені за всі ті рази, що позичав у мене, тоді я може й ще тобі позичу і навіть проценту не візьму.
На всіх вулицях та провулках можна втопнути в грязюці, та ще коли б це була проста грязюка, а то якась особлива — липка, чорна, немов суцільна смола на дюйм завгибшки, а де-не-де, то й по коліно. Куди не глянь — усюди блукають хрокаючи свині; ось брудна свиня ліниво плентається вулицею з цілою ордою поросят, простягнеться просто серед дороги, що аж людям треба її обходити, щасливо прищулить очі та й клапає вухами. Поросята почнуть її смоктати і вона така щаслива, немов королева. Якийсь волоцюга крикне відразу. „А кусі її, кусі!“ — свиня схопиться, страшенно верещучи, а на вухах у неї з обох боків уже повисло по собаці або й по три, та ще зо три або з чотирі десятки псів біжить
