хазяїн цірку все ходив навкруги, ляскаючи пугою та покрикуючи: „ги! ги!“, тим часом, як клоун пречудно жартував. Нарешті всі верхівні повипускали з рук поводи, дами побралися в боки, а джентльмени поскладали руки на грудях — коні побігли ще швидче, тоді кожен по черзі почав ізстрибувати додолу і кланявся так привітно, що я ще й не бачив, щоб так кланялись, а потім усі зникли за завіскою, один за одним, — публика почала плескати в долоні, кричати та казитися.
Увесь час артисти показували найдивовіжніші штуки, а клоун так кривлявся, що всі мало не померли зо сміху. Власник цірку не міг роззявити рота, щоб той не почав зараз із його глузувати, говорячи найчудніші дотепи. І як він міг вигадувати стільки жартів відразу, та так швидко, несподівано — просто зрозуміти не можу! Я б не вигадав стільки за цілий рік! Коли це якийсь п'яний почав тиснутися на арену, хвалючися, що він уміє їздити не згірше за кого иншого. Всі його вмовляли, силкуючися вдержати, але він і слухати не хотів; тим часом вистава спинилася. Публика кричала та дратувала його, це його ще дуже підохочувало і він зовсім роспалився. Люде теж росходилися, деякі кидалися з ослонів униз на арену, говорячи „геть його, геть!“, — дві чи три жінки почали навіть голосити. Тоді хазяїн цірку сказав щось так мов
