невеличку промову: „що він би то має надію, що все скінчиться щасливо, безладу не буде і як що цей добродій обіцяє більше не репетувати, то він дозволить йому поїздити верхи аби тільки він зумів удержатися на коні“. Усі засміялися і згодилися, а п'яний поліз на коня. Тільки сів — ту ж мить кінь почав під ним казитися, кидатися на всі боки, стрибати та крутитися. Двоє ціркових слуг так і повисло на вуздечці, силкуючися його вдержати, а п'яний учепився йому за гриву і що-разу, як кінь підстрибував, його ноги підлітали догори. Люде посхоплювалися з місць, кричали, сміялися страшенно. Нарешті, хоч як силкувалися ціркові слуги, кінь таки вирвався й полетів навкруг арени немов вихор, а той дурень лежав на сідлі, чепляючись за гриву, та спускав додолу то одну ногу, то другу, — люде так і лягали зо сміху. Але мені це зовсім не здавалося чудним і я увесь тремтів, бачучи в якій він небезпешності. Але скоро він зліз на сідло як треба, вхопив якось вуздечку, хитаючися то на той, то на сей бік; не минуло й хвилини, як він уже схопився пустив вуздечку і став немов укопаний! А кін летів скільки сили. Він стояв на коні, похитуючися так вільно та зручно, наче б то ніколи за життя не бував п'яний, і відразу почав скидати з себе одежу! Сертуки та жілети так і літали в повітрі, — уявіть собі: він зняв їх аж сімнадцятеро! І от
