він опинився перед нами стрункий, гарний, убраний так пишно та чудово, що я ще ніколи не бачив; він помахував над конем батіжком, нарешті зскочив з його, як той біг з усеї сили, зручно поклонився і стрибаючи побіг за завіску. А глядачі так і ревли з утіхи та з дива!
Тоді власник цірку догадався, що його одурено і скривився, як середа на п'ятницю. Виявилося, що це один з його власних штукарів. Він сам вигадав цей жарт із власної голови й нікому не сказав ні слова. Ну, скажу вам, я був ні в тих, ні в сих, довідавшися, шо мене так штучно одурено, але бути в становищу хазяїна я б не згодився навіть і за тисячу долларів. Не знаю вже, чи бувають цірки кращі за цей. У всякому разі за-для мене це було чудово.
Того ж вечора відбулася й наша вистава, Тільки на їй було всього тільки з двадцятеро глядачів, — саме стільки, щоб вернути трати. Всі поросходилися ще як вистава не скінчилася, опріче одного хлопчика, що заснув. Герцог упевняв, що ці арканзаські дурні нічого не тямлять у Шекспірі. Їм треба щось простіше: комедію, фарс, або ще щось гірше. Тепер уже він зуміє догодити на їх смак. І от другого ранку він роздобув великих аркушів обгорткового паперу, потім чорної хварби, зляпав кільки афіш і розліпив їх по городу. В афішах було написано:
