ну ролю. Нарешті, роздратувавши досить цікавість у глядачів, він підняв завісу. В ту ж мить король вискочив на сцену рачки голий… Він усісінький був розмальований поперечніми смугами всякого коліру, рябий та кольористий, немов веселка. Хоч вибрик і дикий, безглуздий, а всіх страшенно насмішив. Глядачі вмірали зо сміху, а як король скінчив штукарити і зник за кулісами, глядачі почали плескати в долоні, кричати, стукати ногами, аж поки він знов вийшов. Знову відбулося те саме.
По правді сказати, мертвий засміявся б, дивлячися, як стрибає та кривляється старий дурень.
Потім герцог спустив завісу, уклонився глядачам і сказав, що трагедію гратимуть ще тільки двічи, бо їх запрошено грати аж у Лондон, де продано вже всі місця в Дрюріленді. Сказавши це, він удруге вклонився і промовив, що коли йому пощастило насмішити та звеселити шановне товариство, то він буде дуже вдячний, як що вони порекомендують цю виставу своїм друзям і вмовлять ще й їх прийти на неї подивитися.
Голосів із двадцять закричало:
— Як то? Уже кінець? Оце й усе?
Герцог одповів:
— Еге, все!
Ну, тут і почалася кумедія. Всі закричали:
