що були на перших двох виставах. Я стояв біля герцога коло дверей і помітив, що в усіх кишені були повні, або вони держали щось загорнене під полою, — я зараз же догадався, що це не пахощі та не запашний крам. Так і било в ніс смердючими яйцями, гнилою капустою і такими иншими чудовими річами. І як що я можу одрізнити, як пахне дохла кішка, а я на це митець, то б'юсь об заклад, що таких трупів притягнено було в залу штук із шістьдесят. Я ввійшов туди на хвилинку, але не міг видержати важких пахощів. Як зала сповнилася, герцог дав якомусь хлопцеві чверть доллара і попрохав його постояти хвилину замість його біля дверей, а сам пішов кругом на сцену. Та ледві ми завернули за ріжок і опинилися в темряві, він сказав мені пошепки:
— Тепер тікай на всі заставки до плита!
Я послухався. І він зробив те саме. Ми опинилися на плиту в один час і не минуло й двох хвилин, як ми вже пливли серед тиші та темряви серединою річки. Ніхто з нас не промовив ні слова. Я думав про те, як погано доводиться бідному королеві одбувати за все перед глядачами. Аж ні трішечки! Відразу він вилазить з шатра та й каже:
— Ну, оповідай, герцогу, як сьогодні скінчилася справа?
Виявилося, що він зовсім і не був у городі.
