Ми не світили світла, аж поки одпливли миль за десять від городу. Потім ми освітили плит і повечеряли; король з герцогом реготалися мов божевільні, згадуючи, як вони пограбували чесних глядачів.
— Ду́рні безголові, — казав герцог. — Я вже наперед знав, що вони змовчать першого вечора та затягнуть у пастку й инших глядачів; я знав, що вони нападуться на нас третього вечора, думаючи, що прийшла їхня черга помститися! Я б дорого дав, б побачити, чим там у їх усе скінчилося, що вони там робитимуть… Ну, можуть улаштувати пікнік, — харчу натягли досить.
Наші шахраї зібрали чотиріста шістьдесять п'ять долларів за ці три вечори; одно слово — злущили цілу купу грошей.
Скоро обидва полягали спати і захропли.
— Тебе не дивує, Геку, — загомонів до мене Джім, — що королі так роблять?
— Ні, ні трохи.
— Через віщо ж, Геку?
— Бо в їх такий уже звичай.
— А герцог, як ти думаєш, кращий?
— Еге, герцог — це різнація. Хоча по правці сказати, різнація невелика. Як нап'ється п'яний, то його не відрізниш од короля.
— Ну, у всякому разі, я б не хотів більше знатися з такими ясновельможними панами.
