мазав у глину та закапав лоєм, а сам змучився до краю.
Ну, й було ж мені вранці од старої панни Ватсон за вимазану одежу! Сама пані Дуглас не лаялась, тільки позчищала лій та глину, та роблячи це, мала таке сумне обличча, що мені стало сором. Потім панна Ватсон повела мене до себе в хату й почала молитись, але нічого з того не було. Вона звеліла мені молитися що-дня, запевняючи, що я матиму все, про що проситиму. Але це неправда, я вже пробував. Одного разу в мене була вудка, а гачків не було. Ну, до чого ж вудка без гачка? Я вже молився, молився, щоб мені дано гачок, та нічого не помоглось. Тоді я й кажу панні Ватсон, щоб вона попросила за мене, але вона назвала мене дурнем. Защо — вона не виясняла, а я сам ніяк не міг догадатись.
Я дуже про це замислився. Як що людині справді дається все, про що вона просить, то через віщо ж, думаю, діякон Вінн не може вернути тих грошей, що втратив, нещасливо торгуючи свининою? Через віщо не вертається назад до удови срібна табатирка, що в неї вкрадено? Чому панна Ватсон не погладчає хоч трохи?.. Ні, це все дурниця! Я
