тить собі ніколи. О, Боже! Вона стала глухоніма, Геку, а я дурень іще й бив її!“
Другого дня над вечір ми пристали посеред річки до невеличкого острівця, що поріс вербами. На обох берегах було по городові. Король з герцогом почали обмірковувати план, як би краще одурити обидва городи. Джім виявив надію, що ця операція тягтиметься всього кільки годин, бо йому стає дуже важко лежати ввесь день під наметом, з'язаному вірьовками. Річ в тому, що як ми зоставляли його самого, нам доводилося його з'язувати, бо як би хто побачив його не з'язаного, то це не скидалося б на те, що він негр-утікач.
Герцог згодився, що справді важко пролежати ввесь день з'язаному, й обіцявся вигадати спосіб, щоб цього збутися.
Надзвичайно дотепний парубок був цей герцог! Йому дуже лехко було вигадати новий жарт. Він убрав Джіма в одежу короля Ліра: в довгий халат з мебельного перкалю, надів йому на голову білий парик з кінського волосу і таку саме бороду; потім витяг хварби за-для гріму і вимазав йому обличча, руки, вуха та шию густою синьою хварбою, як буває на мертвих, так немов в утопленого, що
