вибув днів з десять у воді. Справжнє опудало! Нарешті герцог зробив на дощечці такий напис:
„Хворий араб, але не шкодливий, поки його не роздратовано“.
Ту дощечку він прибив на дрючок, а дрючок устромив на чотирі або на п'ять футів перед халабудою. Джім був дуже задоволений з цієї вигадки. Звісно, так далеко краще, ніж лежати з'язаному що-дня та тремтіти ввесь час, аби тільки десь щось шелеснуло. Герцог звелів йому не соромитися і поводитися зовсім вільно, а як хто сунеться близько, — вискочити з халабуди, показатися трошки та ревнути разів зо два, немов дикий звір. Він мав надію, що тоді цікаві швидко порозбігаються і дадуть йому спокій. Цілком справедливо, але мені здається, що тут і ревти нема чого: аби вискочило таке страхіття, то кожен утече.
Наші шахраї хотіли скористуватися з свого „нечуваного діла“, — дуже воно багато дало їм грошей. Але рішили, що це небезпешно, бо дуже можливо, що звістка про шахрайство вже встигла розійтися далеко. Відразу вони не могли вигадати ніякого нового плану. Герцог обіцяв подумати, а може вигадає щось гарненьке за-для одного з городів. Ну, а король, той рішив піти в другий город так, зовсім без плану, маючи надію, що
