— Керуй до берега, — звелів король. Я послухався. — А куди мандруєте, хлопче?
— На парохід, їду до Орлеану.
— Сідайте до нас. Стривайте, мій слуга поможе вам дотягти мішки. Вийди на берег та поможи джентльменові, Адольфе (це я).
Я зробив так, як він звелів, і ми всі втрьох попливли далі. Парубок був дуже вдячний, — чи ж лехко тягти багаж у таку духоту! Він спитався в короля, куди він їде, і той вияснив йому, що приплив до цього села тільки сьогодня вранці, а тепер їде за кілька миль у гостину, на ферму до одного знайомого.
— Тільки я вас побачив, — каже хлопець, — зараз же подумав: це неодмінно добродій Вількс — жалко, не встиг сюди вчасно! А потім думаю: ні, ні, він не плив би човном проти води. Адже ви не Вількс?
— Ні, моє ім'я Блоджет, пастор Олександер Блоджет, один із смиренних слуг церкви. Але не вважаючи на це, я шкодую, що добродій Вількс сюди спізнився, а надто, як що він що-небудь через це втратить, — маю надію одначе, що цього не буде.
— Та втрати він не має ніякої, все одно він одержить свою частку, а от шкода, що не встиг він побачитись із своїм братом Пітером перед його смертю. Чи він бажав цього,
