батько Джордж не зібрав за-для їх ні шеляга. А опріче цього листа він ніде своїх бажаннів не висловив.
— Через віщо ж Гарвей не приїздить так довго, — де він живе?
— О, живе він далеко — в Англії в Шеффільді; він священник і тут ніколи не бував. Досі все ніколи йому було. Та хто його знає — може лист і не дійшов до його зовсім.
— Бідолаха! Шкода, шкода, що не довелося покійникові побачитися з братами! Ви їдете до Орлеану, адже так?
— Еге, але не довго там буду. В середу я сяду на корабель та й поїду в Ріо-Жанейро, — там у мене дядько живе.
— Досить далека дорога. Але це весело; хотів би я так, як ви, їхати. Так Мері-Джен старша, ви кажете? По скільки років иншим?
— Мері-Джен дев'ятнадцять, Сусанні п'ятнадцять, а Джоан з чотирнадцять, — це та, що в неї заяча губа.
— Бідолашні дівчата! Важко опинитися самотніми на світі!
— Та їм могло бути й гірше. У старого Пітера були вірні друзі, вони берегтимуть сиріток. Наприклад, Гобсон, баптистський проповідник, диякон Лот Гаві, Бен Рекер, Абнер Шекльфорд, Леві Белль, адвокат, потім доктор Робінсон, та ще їхні жінки, удова Барт-
