ніше. Найголовніше — треба добре приготуватися і тоді ми можемо бути спокійні.
— Еге, добродію, це найголовніше. Матуся, бувало, завсігди казала так саме.
Як ми пристали до пароходу, він уже був мало не зовсім навантажений і скоро поплив. Король не сказав ні слова про те, щоб сісти на парохід, так я й не проїхався. Ледві встиг парохід попливти, король заставив мене пропливти ще з милю до глухого місця, вийшов там на берег та й каже:
— Тепер лети що духу назад, приведи сюди герцога та візьми нові килимові торби. А як що він уже переплив на той бік, то їдь по його туди. Скажи йому, щоб приходив неодмінно. Ну — швиденько!
Я догадався, що він щось надумав, але, звісно, й оком не моргнув. Як я вернувся з герцогом, вони сховали човен, сіли на колоду і король переказав герцогові все, що оповідав йому парубок — усе до останнього словечка, і в той же час він силкувався вимовляти так, як вимовляють англійці. У його це виходило досить добре. Я не вмію сказати так, як він, через те й не буду силкуватися, але їй-бо він це робив досить штучно.
— А ти як, — коли б глухонімим? — спитався він у герцога.
Герцог просив його про це не турбуватися: йому вже доводилося грати роль глухонімого на театральній сцені.
