з камелеопардом — просто дурниця, адже?“ Герцог з цим згодився; вони засунули лапи в купу червонців, пересипали їх проміж пальцями, що аж монети, бряжчучи, котилися додолу.
— Що й казати, Бріджі! Видимо, нам судилося бути братами багатого чоловіка та його спадкоємцями. Ось що значить надіятися на Бога! Це найкращий шлях, як не крути: я вже всі шляхи спитував, — нема кращого за цей.
Кожен инший був би задоволений з такої купи злота і забрав би її на віру, так ні ж — вони почали рахувати гроші. Порахувалися і не дорахувалися чотирьох сот п'ятнадцятьох доларів.
— А що б його чорт забрав! Де це він міг подіти чотиріста п'ятнадцять доларів?
Вони шукали по всьому льоху, але нічого не знайшли.
— Ну, дарма, — сказав герцог, — покійний був чоловік хворий, міг погано порахувати. Ось як я про це думаю. Найкраще, мені здається, зоставити це так як єсть, промовчати. Можемо обійтися й без тих грошей.
— Ну, вже ж це дурниця, — можемо й без їх обійтися. Про це я не турбуюся, а от я думав, щоб був добрий рахунок. Тут, знаєш, нам треба бути страшенно чесними, благородними та прямодушними. Треба було притягти торбу нагору та й порахувати при всіх,
