тоді ніхто нічого не міг би подумати. Ну, а як покійник сказав, що там повних шість тисяч, то не хотілося б…
— Стривай! — промовив герцог, — давай доложимо власними грішми.
І він почав витягати червінці з своєї власної кишені.
— Дивна думка! Чудова думка! — скрикнув король. — Розумна в тебе довбешка! Дивись, знову нам у пригоді стає наш „камелеопард“.
Старий теж почав витягати з кишені червінці та складати їх докупи. Хоч як жалко було, та доложили цілком до шістьох тисяч.
— А знаєш що? — завважив герцог. — У мене майнула ще одна думка. Підемо нагору, порахуємо гроші при всіх і оддамо їх дівчатам.
— Боже мій! Герцогу, дай мені тебе обняти! Це думка блискуча. В тебе справді геніяльна голова. Еге, це мистецька вигадка, або я нічого не розумію… Нехай спробують тепер, після цього, подумати, що ми їх одурили. Ми в їх однімемо змогу.
Як ми прийшли нагору, всі стовпилися круг столу. Король порахував гроші й поскладав їх купками, по триста долларів у кожній. Вийшло двадцять маненьких, рівненьких стовпчиків. Всі дивилися, жадібно облизуючись. Потім злото висипано знову в торбу. Дивлюся, - аж король знову налагодився говорити промову.
