Мері-Джен кинулася йому на шию, Сусанна та Заяча губа кинулися до герцога; таких поцілунків та обіймів я ще зроду не бачив. Всі обступили шахраїв із сльозами на очах, стискали їм руки, говорячи:
— Який благородний учинок! Добрі душі, як вони могли!…
Але скоро знову почали говорити про покійника, який він був добрий і яка втрата, що він умер, та таке инше. Тим часом увійшов якийсь високий мужчина, у якого щелепи висувалися наперед, протиснувся крізь юрбу і спинився, не говорячи ні слова. Ніхто з ним не розмовляв, саме в цей час базікав король і всі розвісили вуха, слухаючи його. А король і радий, меле та й меле без перестанку.
— От ви найближчі покійникови друзі, — казав він, — через те вас і запрохано сюди сьогодні ввечері. Але завтра повинні прийти всі без винятку. Адже він усіх любив, усіх поважав, через це личить, щоб його похоронна оргія була прилюдна…
Свою промову він перепиняв охканням та зітханням; виразно видко було, що він упивається своєю красомовністю; разів зо два, зо три він закинув знову слово „оргія“, аж поки нарешті герцогові терпець увірвався. Він написав на шматкові паперу: „Не оргія, а похорон, старий дурню“ і віддав йому папірець
